Знайома історія
Складнощі на роботі, в сім’ї. Спалах злості. Накривають критика та сумніви. Втома від того, що нічого не змінюється, а іноді здається, що стає тільки гірше.
Буває момент, коли справді важко. Підіймаються страх, образа, провина, злість — живе, справжнє. І майже одразу в голові звучить щось на кшталт:
«Подумай, які зерна ти зараз саджаєш.»
«Не критикуй, не засуджуй…»
«Зберися, ти сам усе це створюєш.»
І замість того щоб прожити це, ти зупиняєш себе на півдорозі. Не хочеться нікого навантажувати своїм настроєм. Не хочеться виглядати людиною, яка досі не розібралася з власним розумом. Емоція нікуди не зникає. Її просто перестають чути. Навіть ти сам.
Нікуди не надсилається і не зберігається — просто побуде тут, побаченим.